бути автором

1. n розм.

театр, дублер

2. adj

1) відповідальний; який несе відповідальність

2) відповідальний за свої вчинки

3) надійний, гідний довір'я

4) амер. платоспроможний

5) важливий, відповідальний

6) пристойний, респектабельний (про вигляд тощо)

* * *

1) відповідальний; який несе відповідальність; який відповідає за свої дії

2) надійний, вартий довіри; aмep. платоспроможний

3) відповідальний, важливий

4) icт. пристойний, респектабельний ( про вигляд)

1. резолюція; рішення

2. вирішення, розв'язання (проблеми тощо)

- amended draft resolution проект резолюції з внесеними поправками

- combined draft resolution об'єднаний проект резолюції

- complementary draft resolutions взаємодоповнюючі/ які доповнюють одне одного проекти резолюції

- composite draft resolution узагальнений проект резолюції

- comprehensive draft resolution загальноохоплюючий/ вичерпний проект резолюції

- concise draft resolution короткий/ стислий проект резолюції

- concurrent resolution постанова Конгресу, прийнята окремо обома палатами (закон не є дійсним до підписання президентом, США)

- draft resolution проект резолюції

- final draft resolution остаточний проект резолюції

- joint draft resolution спільний проект резолюції

- narrow draft resolution проект резолюцій, який охоплює вузьке коло питань; вузький за охопленням ряду питань проект резолюцій

- original draft resolution початковий проект резолюції

- revised draft resolution переглянутий/ виправлений проект резолюції

- substitute resolution резолюція замість запропонованої

- resolution of a conflict вирішення/ розв'язання конфлікту

- resolution of dispute вирішення суперечки

- resolution in favour of smth. резолюція на користь чогось

- approval of a draft resolution затвердження/ схвалення проекту резолюції

- implementation of a resolution виконання резолюції

- to abstain on a resolution утриматися при голосуванні за резолюцію

- to accept a resolution приймати резолюцію

- to adopt a resolution приймати резолюцію

- to approve a resolution ухвалити резолюцію

- to carry a resolution приймати резолюцію

- to cast votes upon a draft resolution провести голосування стосовно проекту резолюції

- to commend a draft resolution to the committee передати проект резолюції комісії

- to comply with the resolution діяти відповідно до резолюції, виконувати резолюцію

- to co-sponsor a draft resolution бути співавтором проекту резолюції

- to defy a resolution ігнорувати резолюцію

- to endorse a resolution ухвалити резолюцію

- to introduce a draft resolution винести на розгляд проект резолюції

- to merge together several draft resolutions об'єднати декілька проектів резолюції

- to move a draft resolution винести на розгляд проект резолюції

- to pass a resolution приймати резолюцію

- to second a resolution підтримувати резолюцію

- to sponsor a draft resolution бути автором проекту резолюції

- to submit a draft resolution винести на розгляд проект резолюції

- to support a resolution підтримувати резолюцію

- to veto a resolution накласти вето на резолюцію

- to water down a resolution пом'якшити/ спростити резолюцію

- General Assembly Resolution 1514 (XV) of 15 December 1960 Резолюція 1514 (XV) Генеральної Асамблеї від 15 грудня 1960 року

- Security Council Resolution 253 (1968) of 29 May, 1968 Резолюція 253 (1968) Ради Безпеки від 29 травня 1968 року

1) автор, письменник; винний (ім.), винуватець; ініціатор; творець; винаходити ( модель)

2) бути автором

•

- author attribution

1) to lay; ( речі) to pack up; ( вантаж) to stow; ( у купу) to pile; ( штабелями) to stack

2) ( волосся) to arrange; ( в перукарні) to style

3) (договір, угоду, пакт) to conclude

4) ( бути автором) to compose, to compile

1) автор, письменник

2) творець

3) винуватець, ініціатор

* * *

1) автор, письменник; твори автора

2) творець; ініціатор, винуватець ( чого-небудь)

3) peл. ( the Author) Бог, Творець

1) автор, письменник; твори автора

2) творець; ініціатор, винуватець ( чого-небудь)

3) peл. ( the Author) Бог, Творець

1. n

1) батько

2) заступник, захисник

3) творець, створювач

4) родоначальник; прародитель, предок

5) найстаріший член (діяч)

6) (F.) Бог

7) духовний отець; священик; єпископ

2. v

1) породжувати; спричиняти, викликати

2) бути (вважатися) батьком (автором, творцем)

3) установлювати (приписувати) батьківство (авторство)

4) по-батьківському піклуватися

* * *

1) батько

2) творець; родоначальник, предок, прабатько; попередник; провісник; прототип

3) найстарший член

4) (Father) Бог

5) духівник; священик; єпископ

1) породжувати

2) бути, вважатися батьком, автором, творцем

3) (on, upon) встановлювати, приписувати батьківство ( кому-небудь); приписувати авторство

4) cл. (on, upon) скидати на ( кого-небудь провину); "пришити" ( кому-небудь справу)

5) по-батьківськи піклуватися

1. n

1) мати, мама, матуся

2) початок, джерело

3) інкубатор

4) хім. маточний розчин

2. v

1) ставитися по-материнському; охороняти; пестити

2) усиновляти; брати на виховання

3) вигодовувати (тж mother upon)

4) рідк. бути матір'ю, народити

5) породжувати, викликати до життя

6) визнавати себе матір'ю

7) приписувати материнство

8) визнавати себе автором

9) приписувати авторство (комусь — on, upon)

* * *

1) мати; мама; матінка

2) ( Mother) мати, матінка ( ввічливе звертання); (цepк. звання)

3) початок, джерело

4) xiм. маточний розчин

1) ставитися по-материнськи; охороняти, плекати

2) усиновляти; брати на виховання; вигодовувати

3) бути матір'ю, народити; породжувати, викликати до життя

4) визнавати себе матір'ю; приписувати материнство

5) визнавати себе автором приписувати авторство

1) батько

2) творець; родоначальник, предок, прабатько; попередник; провісник; прототип

3) найстарший член

4) (Father) Бог

5) духівник; священик; єпископ

1) породжувати

2) бути, вважатися батьком, автором, творцем

3) (on, upon) встановлювати, приписувати батьківство ( кому-небудь); приписувати авторство

4) cл. (on, upon) скидати на ( кого-небудь провину); "пришити" ( кому-небудь справу)

5) по-батьківськи піклуватися

1) мати; мама; матінка

2) ( Mother) мати, матінка ( ввічливе звертання); (цepк. звання)

3) початок, джерело

4) xiм. маточний розчин

1) ставитися по-материнськи; охороняти, плекати

2) усиновляти; брати на виховання; вигодовувати

3) бути матір'ю, народити; породжувати, викликати до життя

4) визнавати себе матір'ю; приписувати материнство

5) визнавати себе автором приписувати авторство

Домбровський, Іван (кін. XVI - поч. XVII ст.) - укр. мислитель гуманістичного спрямування, автор історичної поеми "Дніпрові камени", один із культурних діячів-католиків, які перебували при дворах укр. князів і виступали захисниками їхнього регіонального сепаратизму. "Дніпрові камени" Д. - одна з визначних пам'яток укр. Відродження. Виходячи з ренесансно-гуманістичного розуміння історії як наслідку діянь видатних особистостей, автор славить подвиги предків та ставить їх за взірець для наслідування багатьом сучасним йому політичним діячам. Твір не є просто поемою на історичну тему, а й історичним дослідженням, до якого додано докладні примітки, коментарі і посилання на достеменні джерела. Пояснення автором тих чи тих подій минулого пов'язані не з метафізичними, а з моральними чинниками; відчувається послаблення фаталізму в інтерпретації цих подій, акцентується увага на свободі вибору. Як типовий представник Відродження Д. розглядає людину як активного суб'єкта історії, що робить свідомий соціально-моральний вибір. Загалом він високо цінував пізнавальні можливості людського розуму, світську освіту, здатність людини бути творцем своєї долі. Його політикоправові погляди відзначаються прихильністю до спадкової монархії. Ідеал правителя для Д. - філософ на троні, який дбає про спільне благо.

Достоєвський, Федір Михайлович (1821, Москва-1881) - рос. письменник, мислитель, публіцист. Увійшов у європейську філософську традицію (й світову філософію в цілому) завдяки глибокому художньо-філософському осмисленню фундаментальних екзистенційних проблем людського буття. Формування світогляду Д. визначає поєднання ідей "натуральної школи" (молодий Д. - спадкоємець Гоголя й шанувальник Бєлінського) і радикалізму, властивого романтизмові. Арештований у 1849 р. за участь в гуртку петрашевців, він переживає спочатку, внаслідок інсценізації страти, момент екзистенційного пробудження. Пізніше, після зіткнення з реаліями каторжного життя, з одного боку, і осмислення релігійно-моральних інтенцій народної свідомості, з другого, вступає у період "переродження переконань". Останній привів до зміщення уваги з перетворення зовнішніх умов суспільного життя, як основного засобу подолання дисгармоній людського буття, на перебудову внутрішнього, духовного світу людини, а також до переконаності у розбіжності шляхів Росії та Заходу. Д. наголошує на тому, що західноєвропейська цивілізація, внаслідок органічно властивих їй вад - утилітаризму і відсутності "братського" першопринципу єднання людей, перетворила суспільство на індивідуалістичний "мурашник" і тому не лише не має позитивного значення для рос. людини, а й не заслуговує на гідне місце в подальшому історичному поступі. Як рушій історії, людська свобода є двоїстою і може бути чинником як відходу людини від Бога, так і її наближення до нього й тому повноцінного, духовно насиченого існування. Повноцінність буття людини в історії полягає не в позірній величі видатних історичних осіб, а в духовному самоздійсненні кожної особистості. Втім, хоча в історії немає "маленьких" людей (оскільки навіть нікчемність соціального статусу не применшує самоцінності будь-якої людини, зумовленої її неповторністю), в різних культурах переважає один з двох можливих основних варіантів духовної самореалізації індивіда - або демонічна снага, за принципом "все дозволено", що зумовлює відречення людини від Бога аж до богоборства й самообожнення; або ж - подолання негативних спонук "свого підпілля", виявлення і дбайливе плекання морального й духовного багатства людської душі, що може сягнути, зрештою, щаблю святості Д. ля Заходу типовим є перший варіант, для Росії - другий. Рос. народ, на переконання Д., має врятуватися не в комунізмі, не в механічних формах європейського соціалізму, а через єднання вищих станів суспільства з народом та їхнє прилучення до ідеї православ'я, справжніх християнських ідеалів всебратської злуки в любові та загальної вселюдської гармонії. Ці думки Д. здійснили безпосередній вплив на В. Соловйова та його осмислення рос. ідеї, а також на наступних її адептів. Внесок Д. у світову культуру й, зокрема, філософію полягав не стільки в розробці однієї із самобутніх національних ідей, як у своєрідному філософському осмисленні екзистенційних обріїв існування людства, в розширенні й поглибленні "самого метафізичного досвіду" (Флоровський). Як один із провісників екзистенційного філософування, він був переконаний, що в історії, зрештою, торжествують не мільйони людей, не потужні матеріальні сили, а "непомітна спочатку думка і часто якогось, вочевидь, найнікчемнішого з людей". Такий підхід становив внутрішній стрижень власне художньої творчості Д., яку він розумів як "реалізм у вищому сенсі". Саме такий "реалізм" був спроможний розгледіти за зовнішніми обставинами й подіями у їх найскладніших переплетіннях найглибші спонуки і найтонші нюанси дій неповторної людської індивідуальності. Якісно новими є твори Д. і за своєю формою, вимагаючи від читача активної співучасті з автором у розв'язанні порушених проблем, формування спромоги до особистого вибору у складних моральних колізіях Г. либина і своєрідність мислення Д. як письменника й філософа зробили його творчість надбанням культури усього людства.

[br]

Осн. тв.: "Біднілюди"(1847); "Записки з підпілля" (1864); "Гравець" (1866); "Злочин і покарання" (1865); "Ідіот" (1874); "Біси" (1871 - 1872); "Щоденник письменника" (1876); "Брати Карамазови" (1879-1880) та ін.

Ньютон, Ісаак (1643, Вулсторп, Англія - 1727) - англ. фізик, математик, засновник класичної і небесної механіки З. акінчив Триніті-коледж Кембриджського ун-ту (1665), обіймав у цьому ун-ті фізико-математичну кафедру. Од 1672 р. - член Лондонського королівського тов-ва, од 1703 р. - його постійний президент С. творена Н. механіка стала класичним взірцем наукової теорії дедуктивного типу, започаткувавши парадигму і стиль наукового мислення на декілька століть вперед. Науковий підхід Н. полягав у встановленні на основі емпіричного досвіду фундаментальних принципів (понять, законів), з яких за допомогою кількісно-математичних методів виводяться висновки, що їх можна співставити з емпіричними даними. Такими фундаментальними принципами класичної механіки стали три відомих основних закони, а їх узагальненим виявом - закон всесвітнього тяжіння. В розробленій ним методології наукового пізнання Н. був послідовником індуктивного методу Бекона, вимагаючи чіткого розмежування достовірного наукового знання і натурфілософських уявлень та виключення довільних тверджень з науки. Відоме гасло Н. "гіпотез не видумую" було спрямоване проти введення у наукову теорію експериментально не обґрунтованих гіпотез. Однак воно не означало цілковитої заборони на їх застосування у науці (сам Н. є автором багатьох фізичних гіпотез, зокрема про корпускулярну природу світла, далекодії, причинного взаємозв'язку всіх без винятку фізичних явищ тощо), але вимагало, щоб гіпотези були упідлеглені природі явищ, а не навпаки В. они, за Н., складають лише рівень знання "другого плану", яке наділене статусом ймовірності, а не достовірності. Важливу роль для розвитку природознавства і філософії Нового часу мали праці Н. з проблем простору і часу. Ньютонівська субстанціальна концепція простору і часу, в якій абсолютний пустий простір є "вмістилищем" матерії, завжди однаковим і непорушним, відповідала фізичній картині світу тієї епохи і була панівною в природознавстві XVII - XIX ст. Протилежна їй реляційна концепція простору Ляйбніца як порядку (відношення) взаємного розташування множини індивідуальних тіл, які існують одне поряд з іншим, а часу - як порядку явищ або станів, що змінюють одне одне, залишалась тривалий час не затребуваною природознавством. Хоча, як показав Кант у двох перших антиноміях в "Критиці чистого розуму", обидві концепції простору і часу - Н. і Ляйбніца - не можуть бути ні доведені, ні відкинуті, оскільки вони ґрунтуються на полярних категоріях (конечності і безконечності, дискретності і неперервності), які інтерпретуються як взаємовиключні, а не як взаємодоповняльні, взаємопроникні. Тільки у фізиці XX ст. ідея Ляйбніца про сутність простору як порядку існування речей набула в загальній теорії відносності конкретно-фізичної аргументації. Каузальна картина механічних зв'язків Н. обумовила появу механіцизму як однобічного методу світорозуміння, на підставі якого пояснювався не тільки фізичний, а й органічний світ, включаючи людину. Труднощі та фаталізм у поясненні природи та вчинків людини, які виникали при цьому, долались у філософії Канта (людина - одночасно і упідлеглена природним закономірностям, і вільна істота), Гегеля (існування людини обумовлене історією), марксизму, екзистенціалізму, персоналізму тощо.

[br]

Осн. тв.: "Математичні начала натуральної філософії" (1687); "Полеміка Г.Ляйбніца і С.Кларка з питань філософії і природознавства" (1715 - 1716).

СВОБОДА ВОЛІ - здатність суб'єкта вільно визначати сутнісні підстави власного водіння; своєрідна похідна від волі загалом, що уможливлює моральноетичну значущість останньої. Філософська проблема С. в. висуває питання не про те, як людині "дати волю" власній волі (що можна вважати лише однією з граничних її інтерпретацій), а про завбачувану в людині здатність бути вільною від примусовості власної волі і, отже, свободно й відповідально обирати власні мотиви і цінності і, зрештою, власне діюче "Я". Аналітичний інтерес до проблеми С. в. проходить крізь усю історію філософії, від софістів і Сократа до таких напрямів філософської думки XX ст., як персоналізм, екзистенціалізм, сучасна філософія релігії та ін. Проблема С. в. не заторкує можливості реалізації самої дії суб'єкта на підставі наявного волевияву; йдеться лише про самий цей волевияв і його внутрішні підстави. Цілком очевидно, що людина, яка не є свободною відносно власного воління, нездатна й відповідати за свої дії, не є їхнім "автором", що підриває основи людської духовності й моралі. Тим часом визнання С. в. пов'язане з цілою низкою філософських проблем, серед яких: загроза "дурної" безконечності при розгляді граничних підстав "боління самої волі"; обмеженість антитези індетермінізму і фаталізму для осмислення ситуації, в якій ідеться саме про подолання "фатальної" приреченості волі на самореалізацію; необхідність суміщення концепції самототожності суб'єкта (без чого годі говорити про його самовизначення) і концепції дистанціювання "Я" обираючого від "Я" як предмета вибору (поза якою в даному контексті поняття "свобода" втрачає свій сенс). У царині теології до цього додається ще специфічна проблематика поєднання людської С. в. й божественної предестинації (див. Августин), теодицеї та ін С. правжня С. в. як здатність людини обирати власне воління передбачає не байдужість до конкретного змісту останнього (т. зв. liberum arbitrium indifferentiae), а глибину й багатомірність самої людської суб'єктивності.